Статті

Огляд процедур банкрутства

Стаття потребує актуалізації у зв'язку з набранням 19.01.2013 року чинності новою редакцією Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"

Порушення провадження у справі про банкрутство

Центральним нормативно-правовим актом в сфері банкрутства є Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вiд 14.05.1992 № 2343-XII, в редакції Закону України від 30.06.99 № 784-XIV (надалі - Закон, Закон про банкрутство).

Відповідно до Закону про банкрутство існує декілька судових процедур банкрутства, серед яких:

  1. розпорядження майном боржника;
  2. мирова угода;
  3. санація (відновлення платоспроможності) боржника;
  4. ліквідація банкрута.

Порушити справу про банкрутство має право кредитор розмір безспірних грошових вимог якого до боржника, обов'язково суб'єкта підприємницької діяльності, складає суму, не меншу ніж триста мінімальних розмірів заробітних плат і які не погашені протягом трьох місяців.

Розмір грошових вимог до боржника розраховується виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, що встановлена та діє на момент подачі заяви про визнання боржника банкрутом до Господарського суду. Якщо на момент подачі заяви заборгованість менше трьохсот заробітних плат, виходом з цієї ситуації може бути об'єднання з іншими кредиторами боржника з метою подолання зазначеного бар'єру.

Щодо безспірності грошових вимог. Раніше тримісячний строк відліковували переважно з моменту відкриття виконавчого провадження щодо боржника, тобто з моменту винесення державним виконавцем відповідної постанови. Проте з винесенням Верховним судом України Постанови № 15 від 18 грудня 2009 року Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про банкрутство" ситуація дещо стабілізувалась. Верховний суд чітко зазначив в п. 31 вказаної Постанови, що терміном, з якого має обчислюватися мінімальний тримісячний строк прострочення боржником виконання свого зобов’язання, є момент у часі, з настанням якого це зобов’язання мало бути виконано боржником згідно з вказівками закону або договору.

Крім того, чинним законодавством передбачено деякі випадки, за яких виникає обов'язок боржника самостійно звернутись до Господарського суду із заявою про порушення щодо нього справи про банкрутство. На практиці, дієвим є випадок, коли в процедурі ліквідації не у зв'язку з банкрутством виникає проблема недостатності активів для погашення вимог усіх кредиторів. Порядок реалізації обов'язку боржника ініціювати справу про банкрутство за іншими обставинами не достатньо врегульовано законодавчо.

Можна сказати, що такий обов'язок реалізується в інтересах боржника. Чому в інтересах? Тому, що суд, приймаючи заяву від боржника, порушує саме ліквідаційну процедуру минуючи загальний порядок - процедуру розпорядження майном, що значно економить час для боржника, щодо якого не має мети відновлення платоспроможності.

Процедура розпорядження майном боржника

Отже, процедура розпорядження майном боржника Законом про банкрутство визначена як система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища.

Господарський суд за клопотанням розпорядника майна, кредиторів або з власної ініціативи може заборонити укладати без згоди арбітражного керуючого угоди, а також зобов'язати боржника передати цінні папери, валютні цінності, інше майно на зберігання третім особам або вжити інших заходів для збереження майна, про що виноситься ухвала.

У процедурі розпорядження майном за клопотанням сторін,учасників провадження у справі про банкрутство, або розпорядника майна, що містить відомості про перешкоджання керівником боржника діям розпорядника майна, а також про вчинення керівником боржника дій, що порушують права та законні інтереси боржника і кредиторів, господарський суд має право відсторонити керівника боржника від посади та покласти виконання його обов'язків на розпорядника майна.

Після призначення розпорядника майна і до припинення процедури розпорядження майном органи правління боржника не мають права без згоди розпорядника майна приймати рішення про:

  1. реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) і ліквідацію боржника;
  2. створення юридичних осіб або про участь в інших юридичних особах;
  3. створення філій та представництв;
  4. виплату дивідендів;
  5. проведення боржником емісії цінних паперів;
  6. вихід із складу учасників боржника юридичної особи, придбання в акціонерів раніше випущених акцій боржника.

Рішення про участь боржника в об'єднаннях, асоціаціях, спілках, холдингових компаніях, промислово-фінансових групах чи інших об'єднаннях юридичних осіб приймається органами управління боржника за згодою розпорядника майна.

Керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо:

  1. передачі нерухомого майна в оренду, заставу, внесення зазначеного майна як внеску до статутного фонду господарського товариства або розпорядження таким майном іншим чином;
  2. одержання та видачі позик (кредитів), поручительства і видачі гарантій, уступки вимоги, переведення боргу, а також передачі в довірче управління майна боржника;
  3. розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника.

Розпорядник майна не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність боржника, крім випадків, передбачених Законом.

Загалом, сутність процедури розпорядження майном визначається наглядом та контролем боржника, без втручання в його оперативно-господарську діяльність.

Строк процедури розпорядження майном за Законом не може перевищувати шести календарних місяців. Зі спливом строку розпорядження майном суд, за клопотанням комітету кредиторів:

  1. виносить ухвалу про санацію (відновлення платоспроможності) боржника;або
  2. постанову про ліквідацію боржника, визнаного цією ж постановою банкрутом;або
  3. затверджує мирову угоду, укладену з комітетом кредиторів на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.

 

Процедура санації боржника

Процедуру санації відповідно до Закону визначено як систему заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Хоча Закон про банкрутство в своїй новій редакції і покликаний саме на оздоровлення боржника, а не на визнання його банкрутом, в реальності дуже незначний відсоток справ про банкрутство закінчуються фінансовим оздоровленням. В більшості випадків боржника ліквідують як банкрута.

Не зважаючи на вищезазначене, в практиці існують випадки доцільності застосування процедури санації. Заходами з відновлення платоспроможності зокрема можуть бути:

  1. перепрофілювання виробництва;
  2. закриття нерентабельних виробництв;
  3. відстрочка та (або) розстрочка платежів або прощення (списання) частини боргів, про що укладається мирова угода;
  4. ліквідація дебіторської заборгованості;
  5. реструктуризація активів боржника відповідно до вимог цього Закону;
  6. продаж частини майна боржника;
  7. зобов'язання інвестора про погашення боргу (частини боргу) боржника, зокрема шляхом переведення на нього боргу (частини боргу), та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань;
  8. виконання зобов'язань боржника власником майна боржника та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань;
  9. продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу (для недержавних підприємств);
  10. одержання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам боржника, які звільняються згідно з планом санації, який відшкодовується в першу чергу згідно Закону за рахунок реалізації майна боржника;
  11. звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі реалізації плану санації. Вихідна допомога у цьому разі виплачується за рахунок інвестора, а за його відсутності - за рахунок реалізації майна боржника або за рахунок кредиту, одержаного для цієї мети;
  12. інші способи відновлення платоспроможності боржника.

Вказані заходи можливо реалізувати тільки в передбаченному планом санації порядку та обсязі. При цьому, план санації розробляється арбітражним керуючим та/або іншими особами, погоджується комітетом кредиторів та затверджується Господарським судом.

Процедура санації вводиться строком на один рік та може бути продовжена Господарським судом ще на півроку додатково або скорочена.

Мирова угода

Під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. Не підлягає прощенню (списанню) за умовами мирової угоди заборгованість із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.

Мирова угода є зручним інструментом у випадках, коли з вагомих причин є необхідність зберегти боржника відновивши його платоспроможність. Крім того, мирову угоду можна використати і в процедурі санації для зменшення боргового навантаження на боржника. Тобто щодо частини боргів може бути прийнято рішення про їх списання (прощення). Проте, списанню на сьогодні не підлягають борги перед державним та місцевими бюджетами.

Щодо розірвання мирової угоди. Якщо борги були відстрочені чи розстроченні, мирова угода може бути розірвана за рішенням Господарського суду у випадку невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів. На нашу думку, законодавець тут мав на увазі ситуацію, коли залишок непогашених боргів становить не менше третини від первісної суми за мировою угодою. Існує також думка, що мирова угода не може бути розірвана, коли боржник вже погасив більше третини від загальної суми, але такому підходу як мінімум бракує об'єктивності.

Непогашений залишок третини боргів може бути стягнутий в загальному порядку позовного провадження, згідно Господарського процесуального кодексу України.

Процедура ліквідації боржника

У випадках, передбачених Законом про банкрутство, Господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

В загалі комітет кредиторів як представницький орган кредиторів приймає рішення про звернення до Господарського суду з клопотанням про відкриття процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, а також щодо інших питань.

Проте є інші випадки, зокрема, якщо розрахунки з кредиторами не проведено у строки, передбачені планом санації, господарський суд у разі відсутності клопотання комітету кредиторів про продовження термінів, передбачених планом санації, і внесення відповідних змін до плану санації визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

Ліквідаційна процедура, якщо її охарактеризувати коротко, зводиться до виявлення майна боржника, проведення його інвентаризації, експертної оцінки грошової вартості та організації проведення торгів оціненого майна з метою задоволення вимог кредиторів.

Важливе місце в процедурі ліквідації займає черговість задоволення вимог кредиторів, яка більш глибоко виписана законодавцем порівняно з тією черговістю, що передбачена цивільним законодавством при ліквідації юридичної особи.

Відповідно до Закону, у першу чергу задовольняються:

1) Перша черга:

а) вимоги, забезпечені заставою (тобто не всі борги кредитора, а лише їх частина, що може бути погашена за рахунок продажу заставленого майна, залишок боргів, якщо такий є, погашається у четверту чергу);

б) вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати за три місяці роботи, що передують порушенню справи про банкрутство чи припиненню трудових відносин у разі звільнення працівника до порушення зазначеної справи, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, право на які виникло протягом двох років, відпрацьованих до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, інших коштів, належних працівникам у зв'язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов'язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), право на які виникло протягом трьох останніх місяців до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, а також вихідної допомоги, належної працівникам у зв'язку з припиненням трудових відносин, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;

г) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:

- витрати на оплату державного мита;
- витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;
- витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута;
- витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною;
- витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;
- витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів;
- витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) в порядку, передбаченому Законом.

Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено Законом.

2) у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), крім вимог, задоволених у першу чергу, зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів, у тому числі до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за громадян, які застраховані в цьому Фонді, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, зобов'язань зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом;

4) у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

5) у п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства;

6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Особливості провадження у справах про банкрутство деяких категорій боржників

Існують також особливості банкрутства окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності. Відносини, пов'язані з банкрутством містоутворюючих, особливо небезпечних, сільськогосподарських підприємств, страховиків, професійних учасників ринку цінних паперів, емітента чи управителя іпотечних сертифікатів, управителя фонду фінансування будівництва чи управителя фонду операцій з нерухомістю, суб'єкта підприємницької діяльності - громадянина, фермерського господарства, боржника, що ліквідується власником, відсутнього боржника, регулюються Законом з урахуванням особливостей, передбачених розділом VI Закону.