Судова практика

Про порядок порушення справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби (Роз’яснення президії Вищого господарського суду України від 21.08.2001 № 02-5/926)

З метою забезпечення однакового і правильного застосування господарськими судами статей 7 – 9 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” президія Вищого господарського суду України вважає за необхідне роз’яснити порядок порушення провадження зі справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби. 

1. Відповідно до статті 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” вимоги щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) можуть бути задоволені за правилами, встановленими цим Законом. За названою нормою органи державної податкової служби є кредиторами, а платник податків, неспроможний виконати свої зобов’язання щодо сплати податків і зборів, - боржником.

2. Справа про банкрутство порушується господарським судом за заявою кредитора (в тому числі органу державної податкової служби) за наявності підстав, передбачених статтею 6 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, тобто якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, і ці вимоги не було задоволено боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

3. У заявах про порушення справи про банкрутство відповідно до вимог статті 7 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” мають бути викладені обставини, що підтверджують неплатоспроможність платника податків з урахуванням особливостей податкових зобов’язань. Так, згідно зі статтею 1 цього Закону до безспірних вимог кредиторів відносяться, зокрема, вимоги кредиторів, підтверджені розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. 

Безспірні вимоги органів державної податкової служби щодо податкових зобов’язань платників податків та порядок їх підтвердження слід розрізняти залежно від часу виникнення недоїмки (податкового боргу). 

3.1. Якщо недоїмка за обов’язковими платежами виникла до набрання чинності Законом України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, далі – Закон (до 1 квітня 2001 року, крім деяких статей, зазначених у пункті 19.1 статті 19 Закону), то безспірні вимоги органів стягнення обов’язкових платежів визначаються за правилами частин 1 та 2 статті 6 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року №8 –93 “Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів”, згідно з якими суми недоїмки стягуються у безспірному порядку за розпорядженнями органів стягнення. 

Доказами наявності безспірних вимог цих органів є виписані ними розрахункові документи на безспірне стягнення недоїмки, непогашеної внаслідок недостатності коштів на рахунках платника податків і повернуті банками їх виписувачам без виконання згідно з пунктом 19.3.4 статті 19 Закону. 

Відповідно до пунктів 15 і 16 Розділу ІІ та пункту 15 Розділу V Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою правління Національного банку України від 29 березня 2001 року №135, платіжні вимоги податкових органів та інших органів стягнення повертаються банками у цих випадках із обов’язковим зазначенням причин повернення. Отже такі розрахункові документи із зазначенням причин їх повернення є підтвердженням неплатоспроможності платника податків відповідно до вимог частин 1 та 8 статті 7 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Тому за наявності такого розрахункового документа про непогашення недоїмки платником податку на суму не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати протягом трьох місяців з дня закінчення встановлених строків сплати відповідних обов’язкових платежів у господарського суду немає правових підстав для повернення заяви податкового органу про порушення справи про банкрутство платника податків.

3.2. За Законом змінено правовий механізм стягнення несплачених у строк обов’язкових платежів, тому змінилося як визначення поняття безспірної вимоги органів стягнення таких платежів, так і порядок підтвердження цієї вимоги. 

Якщо податкове зобов’язання, самостійно визначене платником податку у податковій декларації, виникло після набрання чинності статтею 5 Закону (з 1 квітня 2001 року), то це зобов’язання вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації (пункт 5.1 цієї статті Закону).

У разі коли податкове зобов’язання виникло після набрання чинності статтями 6 та 8 Закону (з 1 жовтня 2001 року), то згідно з пунктом 5.2.1 статті 5 Закону таке зобов’язання вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, коли платник податків оскаржує в адміністративному або судовому порядку рішення контролюючих органів.

Згідно з пунктом 5.4 статті 5 Закону узгоджена сума податкового зобов’язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

Отже безспірними вимогами органів стягнення слід вважати узгоджену суму податкового зобов’язання, не сплачену платником податків у строки, визначені статтею 5 Закону.

4. У заяві про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків, який має податковий борг, що виник після набрання чинності Законом, повинні бути викладені обставини, які підтверджують неплатоспроможність платника податків, зокрема: сума податкового боргу платника податків, а також строк його сплати, розмір пені та штрафних санкцій, реквізити податкових декларацій платника податків або податкового повідомлення, рішення (вищого) контролюючого органу на скаргу платника податків, а у разі оскарження акта вищого (центрального) органу у судовому порядку – відповідне судове рішення.

У разі подання органом стягнення заяви про порушення справи про банкрутство державних або комунальних підприємств у цій заяві додатково мають бути зазначені відомості про суму коштів, виручених від продажу активів платника податків, які не входять до складу його цілісного майнового комплексу, реквізити і зміст звернення органу стягнення до органу виконавчої влади з пропозиціями про способи розв’язання проблеми податкового боргу та відповіді органа виконавчої влади (за її наявності).

До заяви органу стягнення мають додаватись копії податкової декларації або податкового повідомлення, докази їх вручення (надіслання) платнику податків, документи про продаж активів платника податків, які не входять до складу його цілісного майнового комплексу (розрахункові документи, документи про організацію та проведення торгів, угоди купівлі-продажу тощо), звернення (подання) органу стягнення та відповіді органу виконавчої влади про способи врегулювання податкового боргу.

За відсутності у заяві про порушення справи про банкрутство зазначених відомостей щодо неплатоспроможності платника податків, господарський суд має повернути цю заяву на підставі статті 9 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

5. Господарський суд не вправі відмовити у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство платника податків на підставі частини 2 статті 8 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” з мотивів повного забезпечення вимоги кредитора податковою заставою, оскільки припис цієї норми поширюється виключно на застави, які забезпечують виконання грошових зобов’язань, а не на податкову заставу.

6. Якщо платником податку, який має податковий борг, є комерційний банк, справу про його неплатоспроможність може бути порушено відповідно до вимог глави 16 Закону України “Про банки і банківську діяльність”.